Кайдаловська Анастасія «А ЯК ЦЕ ПО-НАШОМУ ВИЙДЕ)?» (ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО – ПЕРЕКЛАДАЧ ТВОРІВ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ)

 «А ЯК ЦЕ ПО-НАШОМУ ВИЙДЕ)?» (Володимир Самійленко – перекладач творів світової літератури)

Кайдаловська Анастасія

ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет» (м. Маріуполь)

Науковий керівник: Наумова Т. М., к. філол. н., доцент

ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет» (м. Маріуполь)

 

Анотация: В статье рассматривается творческий метод переводческой деятельности Владимира Самийленка – новатора в области украинского перевода. Проанализировано литературоведческую концепцию писателя и поета, его преводческие принципы, толкование художественного перевода как способа интеграции украинской литературы в мировой контекст.

Аnnotation: The article examines the creative method of translation activity of Volodymyr Samiilenok, an innovator in the field of Ukrainian translation. Analyzed the literary concept of the writer and poet, his translation principles, the interpretation of literary translation as a way of integrating Ukrainian literature into the world context.

Ключові слова: Переклад, оригінальний текст, новаторство, літературна школа, творчий метод.

 Актуальність пропонованої розвідки полягає в тому, що на сьогодні немає ґрунтовних досліджень новаторської творчості В. Самійленка – видатного «акліматизатора», як його свого часу назвав Микола Зеров, інонаціональних художньо-естетичних здобутків на рідному ґрунті, творчість якого промовисто сигналізувала про готовність української літератури до міжкультурної комунікації.

Постановка проблеми. Художній доробок письменника неодноразово поставав об’єктом літературознавчого, власне компаративістичного, дослідження, саме в контексті міжлітературних зв'язків. Ще І. Франко, усвідомлюючи важливість потреби оновлення жанрового потенціалу українського письменства та, водночас, враховуючи стимулюючу роль інонаціонального твору, зокрема художнього перекладу, радив В. Самійленкові «покуситися … на гумористично-сатиричну поему … щось вроді іспанського Дон-Кіхота» [4, т.37,с.203].

Пропоноване дослідження ставить за мету коротко охарактеризувати основні творчі методи й напрямки перекладацького доробку Володимира Самійленка.

Виклад основного матеріалу. На жаль, до нас не дійшов переклад цього Сервантесового твору, над яким В. Самійленко працював ще у студентські роки. У розвідці про Володимира Самійленка свого часу М. Рильський з цього приводу писав: «Не можу ні в минулому, ні в сучасному уявити собі луччого перекладача Сервантеса: прекрасний, один із небагатьох у нас знавців романських мов і літератур … Самійленко міг, безперечно, дати конгеніальний переклад світового роману» [2]. Природа таланту В. Самійленка була багато в чому підвладною зовнішнім імпульсам, ідейно-духовним, психологічним, суспільно-політичним подразникам». І цей ряд можна було б поширити і на власне художньо-естетичну сферу, що вповні узгоджувалося б із міркуваннями літературознавців, скажімо, про залежність поезії В. Самійленка від творчості М. Лермонтова або ж щодо прямих аналогій з М. Некрасовим, а також певних паралелей із творчістю С. Надсона, О. Толстого, Дж. Байрона і Ж.-П. Беранже.

Зв'язок новаторської творчості В. Самійленка з перекладацькою діяльністю цілком вмотивовано репрезентує якісно новий етап вітчизняного літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ ст. У зв'язку із цим цікаві спогади самого письменника про літературний період, коли художній переклад, орієнтований переважно на світові шедеври, виконував роль могутнього засобу утвердження української мови, її великих виражальних можливостей, перспектив самобутнього розвитку вітчизняної літератури.

Ще в юності Самійленко розпочав свою літературну діяльність із перекладів творів О. Пушкіна, В. Жуковського, І. Нікітіна. Це чисто юнацьке захоплення перекладацькою роботою не було скороминущим, а стало складовою частиною його творчої діяльності впродовж усього життя. Згодом Самійленко здійснює серйозну справу: перекладає «Іліаду» Гомера. Тодішній ще гімназист показав свій переклад В. Александрову, відомому українському поетові, який на той час мешкав у Полтаві, і той таки надрукував першу пісню «Іліади» в альманаху «Складка». Це і був перший опублікований твір Володимира Самійленка. Поет згадував, як на його бажання перекладати Ж.-Б. Мольєра перший критик письменника В. Александров (загалом високо оцінюючи розпочатий ним переклад «Іліади») висловив доволі поширену на той час скептичну думку про те, що французький автор «нам не до лиця, та що й мова наша ще не розроблена для ширшого вжитку і через це не підходить для цього» [3, с. 299]. Цілком зрозуміло, чому український переклад Шекспірового «Гамлета», здійснений М. Старицьким, В. Самійленко сприйняв як визначну загальнокультурну подію, «побачивши у факті його видання, як сам зазначав, великий крок уперед українського письменства» [3, с. 300]. Прикметно, що піднесені слова молодого письменника перегукуються з міркуваннями М. Драгоманова, вже авторитетного на той час ученого, про важливість перекладу українською мовою зарубіжної класики. Усвідомлюючи важливість входження української літератури у світовий культурний простір, В. Самійленко, як і його попередник М. Старицький, орієнтувався насамперед на новаторські пошуки в художній творчості, продиктовані потребою ідейної, тематичної, жанрової, стильової, образної, версифікаційної модернізації вітчизняного літературного процесу в пошевченківську добу. О. Бабишкін відзначав свого часу важливість переосмислення питання про залежність поезії В. Самійленка від впливів інших літератур, відтак, вивчення творчості українського автора в контексті проблеми розвитку загальновживаних тем і мотивів. Це принципово увиразнювало розуміння ролі письменника, передовсім, з огляду на проблему входження української літератури до світового контексту. Зокрема «Геростат» В. Самійленка є яскравим прикладом оригінальної версії досить популярної в літературі античної теми (до речі, О. Дорошкевич припускав, що тему свого твору В. Самійленко міг запозичити у С. Надсона, розмислове начало творчості якого, як і М. Некрасова, імпонувало письменникові [1, с. 209]). Так само В. Самійленко вніс своє бачення і в розроблення поширеного в українській літературі сюжету про Гриця (О. Шаховський, М. Старицький, О. Кобилянська) та, що найважливіше, – по-новому переосмислив головну ідею твору. Згадані драматичні твори В. Самійленка є, безсумнівно, знаковими для розвитку української літератури загалом. Врахування міжкультурного контексту принципово увиразнює знаковість творчості В. Самійленка в розвитку вітчизняного письменства епохи fin de si_cle. У зв'язку з цим показовою є підкреслена увага письменника до перекладу зарубіжних зразків (які, своєю чергою, простимулювали переосмислення інонаціонального художнього досвіду), а відтак, – свідома орієнтація на створення нових естетичних цінностей.

Отже, новаторство творчості В. Самійленка у царині перекладу полягає у майстерній трансформації на українському ґрунті, з урахуванням специфіки національного світосприйняття, мовотворення та вітчизняної літературної традиції, тих творів світової літератури, що лягли на рядки під пером письменника. Це таж певною мірою відіграло свою роль у процесі переходу й піднесення української літератури до світового рівня. Із цим вповні узгоджується літературний доробок Володимира Самійленка – послідовника М. Старицького та, водночас, попередника Лесі Українки, – як з погляду його змістового урізноманітнення – тематичного, ідейного, образного, так і формального оновлення – жанрового (фейлетон, драматична поема), строфічного, версифікаційного (канцони, октави, олександрійського вірш, сонет, ямб).

Література

1.        Дорошкевич О. Володимир Іванович Самійленко. Реалізм і народність української літератури ХІХ ст. Київ : Наукова думка, 1986.309 с.

2.        Рильський М. Володимир Самійленко і його поезія. Самійленко В. Вибрані поезії. Київ, Харків: Укр. держ. вид-во, 1944. С. 5–19.

3.        Тулуб О. Матеріяли до життєпису Володимира Самійленка. За сто літ. Матеріали з громадського й літературного життя України ХІХ і початків                 ХХ століття. Київ: Держвндав України, 1928. Кн. 3. 397 с.

4.        Франко І. Я. Зібрання творів: у 50-ти тт. Київ: Наук. Думка, 1976–1986. Т.1–50.