Шатова Тетяна Віталіївна МАРКЕРИ МЕТАІСТОРІЇ В РОМАНІ «АМАДОКА» С. АНДРУХОВИЧ

 МАРКЕРИ МЕТАІСТОРІЇ В РОМАНІ «АМАДОКА» С. АНДРУХОВИЧ

Шатова Тетяна Віталіївна

Запорізький національний університет

Науковий керівник: Слижук Олеся Алімівна, к. пед. н., доцент

Запорізький національний університет

     

Анотація. У статті, на основі текстуального аналізу роману Софії Андрухович «Амадока», розглянуто функції метаісторичних елементів у художній структурі сучасного роману. З’ясовано їхню роль у розкритті авторського задуму, поєднанні частин великого епічного полотна, втіленні ідеї розкриття національної історії. Зроблено висновок про еволюцію ідіостилю письменниці, тенденцію в її творчості до поєднання фіктивного сюжету з документальними історичними розвідками.

Ключові слова: метамодернізм, сучасний роман, історичні події, стильові ознаки, наратив.

Summary. The article, based on the textual analysis of Sofia Andrukhovych's novel «Amadoka», considers the functions of metahistorical elements in the artistic structure of the modern novel. Their role in revealing the author's idea, combining parts of a large epic canvas, and embodying the idea of revealing national history clarified. A conclusion made about the evolution of the writer's idiosyncrasy, the tendency in her work to combine a fictional plot with documentary historical investigations.

Key words: metamodernism, modern novel, historical events, stylistic features, narrative.

 Актуальність. Творчість Софії Андрухович нині є в полі зору багатьох дослідників-літературознавців та наукових критиків. Її романи й малі епічні жанри приваблюють неоднозначністю трактувань звичних тем, карнавальністю, міксом містики й історичної правди. Таким є і її останній роман – «Амадока», який є предметом фахових дискусій і вимагає вдумливого прочитання.

Постановка проблеми. Спроба згадати та описати історичні постаті, події у різних літературних стилях, жанрах і навіть метафоричних варіаціях не так давно стала популярною серед сучасних авторів. Метамодерний стиль, що поступово стає популярним у європейській та вітчизняній культурі, накладає відбитки й на художні твори, які виходять друком останнім часом. Однією з його рис є звернення до метаісторії. Цей термін, зокрема, вживається в релігійно-філософському або історіософському дискурсі та вказує на позачасову реальність.

Мета статті – на прикладі роману Софії Андрухович «Амадока» розглянути історичні виміри, які пов’язані між собою не лише наслідками, але й психологічно і навіть філософсько поєднані в художній тканині сучасного твору.

Виклад основного матеріалу. Останнім часом на позначення нових глобальних світоглядно-естетичних тенденцій, що прийшли на зміну постмодернізму, вживається термін метамодернізм. Поняття метамодернізму  увійшло в науковий обіг із праць Тимотеуса Вермюлена й Робіна ван ден Аккена, які у своїй статті «Замітки щодо метамодернізму» характеризують метамодерн як новий тип чуттєвості, що прийшов на зміну постмодерну, й головною ознакою якого є розхитування, коливання між «ентузіазмом модернізму» й «постмодерністською насмішкою». На відміну від постмодерної доби, метамодерн дедалі частіше сприймається як час відродження метанаративів. С. Абрамсон відзначає їх необхідність у метамодерному суспільстві, наголошуючи, що «метамодерний метанаратив це не спроба створити й увічнити універсальні істини, або ж нівелювати відмінності між суб’єктами; швидше це спроба створити задовільні в локальних масштабах наративи, які об’єднують дві або більше реальності в метареальність» [6].

Також дуже поширеним у сучасній українській культурі є метанаратив упливу історичної пам’яті на сучасні події. Однією зі значних літературних подій 2020 року є вихід у світ роману Софії Андрухович «Амадока». Звісно, за назвою можна припустити, що мова йтиме саме про озеро, яке ніби існувало на території України, як про  нього згадував Геродот. Але у романі Амадока служить лише образом невідомості й загадковості, яка врешті визначає наше сьогодення, символом внутрішнього світу людини, потреба в комусь або в чомусь, що дасть надію та змусить йти далі.

Структурно роман складається з трьох частин, які сама авторка умовно називає трьома романами. І дійсно, адже «Амадока» налічує близько тисячі сторінок. Кожна з частин роману стосується іншого часового проміжку і розповідає свою окрему історію, кожен роман написаний в іншому жанрі. Але водночас вони є нерозривними частинами цілого. Одна з частин – сучасна психологічна драма з елементами трилеру, інша – історична психологічна драма, яка випливає зі спогадів персонажів першої частини і стосується Голокосту на території Західної України, а третя – роман-есей, головною темою якого є сталінський терор 30-х років, винищення представників української культури.

Спроба С. Андрухович описати і певним чином пов’язати три історичні виміри здається вдалою. Очевидно, що письменниця шукає пояснення сьогоднішньому стану країни в минулому часі, цим показуючи, що все у цьому світі відносно має коріння. Розбите обличчя на обкладинці книги служить наскрізним символом книги, показуючи людину, яка загубилася у незвіданості історії, як свого народу, так і власної особистості. Філософські питання типу «Хто я?», «Ким був і ким є?», «Хто ти?», «Хто ми?», «І чи взагалі існуємо «ми»?» мають метафоричне підґрунтя, яке можна інтерпретувати з погляду історичної, політичної та психологічної ситуації або стану людства. Одна з ідей роману – тема любові як натхнення, сенсу життя в небезпеці, на межі фізичного знищення. У творі сила кохання головної героїні Романи виявляється настільки великою й навіть безмежною, що вона може впізнати власного чоловіка, навіть якщо він «без обличчя». Він сам не впевнений у тому, хто він насправді, але Романа інтуїтивно впізнає «свого» чоловіка, людину, яку так довго шукала і на яку чекала. Замислюючись, чи дійсно це любов, слід згадати непостійність людської природи, характерів та збіг обставин, які іноді кардинально або навіть фатально впливають на життя.

У романі багато символічного: і на рівні персонажів, і в подієвому полі. Так, Лінія Уляни й Пінхаса починає описуватися в той період, коли на їхнє кохання не впливає культурна та політична ситуації, національна приналежність та специфічні заборони різних середовищ. Потім із загостренням історичних подій їхні стосунки «отруюються» і мають фатальні наслідки не тільки для закоханих, але й для родин обох сторін. І врешті-решт усвідомлення того, що ця любов – руйнація, приходить після ключової точки цього розділу – вбивства батька Уляни, Василя Фрасуляка. Авторка демонструє вплив вчинку однієї людини на долю родини та всієї нації, всього людства. Провина однієї людини має магічний вплив на життя її ближніх. Під її впливом змінюється історія і пам’ять про неї.

Наприклад, есей всередині роману «Амадока» Софії Андрухович про життєвий шлях Віктора Петрова (Домонтовича) не тільки розкриває невідомі сторінки історії, але й додає загадковості і самій постаті митця, і цілому романові. Та описуючи долю реальних історичних осіб – жертв тоталітарної системи, С. Андрухович підштовхує до розуміння того, що людська природа настільки неоднозначна, що неможливо зробити висновок про правильність життєвого вибору особистості. Це зумовлено ще й різноманітністю людських характерів та багатоманітністю індивідуальності, яка змушена руйнуватися чи то фізично, чи то психологічно під гнітом історичних, соціальних та культурних обставин.

Висновки. Отже, С. Андрухович все ж спирається на історизм ситуацій. Під час одного з численних інтерв’ю вона зазначає, що читала праці та есе присвячені подіям Голокосту, сталінських репресій, Другій світовій війні. Але будь-який художній твір пов’язаний з історією – інтерпретація ситуацій та подій, які відбулися чи відбуваються, якщо це звісно не документальна проза, а роман «Амадока» є синтезом документального й фіктивного наративів, унаслідок використання маркерів метаісторії: місць пам’яті, історичних постатей, невипадковому збігу обставин, які можуть, на думку авторки, змінити плин не лише одного життя, а цілої країни на довгі роки.

Література

1.       Андрухович С. Амадока: роман. Львів : Видавництво Старого Лева, 2020. 832 с.

2.       Бернацька Н. Постмодернізм і «пам'ять жанру». Слово і Час. 2015. № 7. С. 74–78.

3.       Гребенюк Т. Свобода в літературі метамодерного світу: український вимір. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Філологія». 2018. Вип. 78. С. 160–164.

4.       Косарєва Г. Концепти магії та карнавалу як ідентифікаційні маркери метаісторії у романі «Фелікс Австрія» Софії Андрухович. Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського : збірник наукових праць. Серія «Філологічні науки» / за ред. В. Д. Будака, М. І. Майстренко. Миколаїв : МНУ імені В. О. Сухомлинського. 2017. № 2 (20). С. 110–114.

5.       Тернер Люк. Маніфест метамодернізму. Переклад укр. Krolikowski Art. URL : https://thesyncretictimes.wordpress.com/2016/02/22/metamodernist-manifesto-ukrainian/ (дата звернення: 15.10.2020)

6.       Abramson Seth. Ten Basic Principles of Metamodernism. The blog The Huffington Post. Jun 25, 2015. URL :http://www.huffingtonpost.com/seth-abramson/ten-key-principles-in-met_b_7143202.html (дата звернення: 15.10.2020)

7.       Vermeulen Timotheus, Akker Robin, van den. Notes on metamodernism Journal of Aesthetics & Culture. 2010. Vol. 2. URL : http://www.emerymartin.net/FE503/Week10/Notes%20on%20Metamodernism.pdf12 (дата звернення: 15.10.2020)