Столяр Ганна Сергіївна СИСТЕМА ПЕРСОНАЖІВ ПОВІСТІ АНТОНА САНЧЕНКА «ЛЕВАНТІЙСЬКІ КАНІКУЛИ» ТА СПЕЦИФІКА ЇХ ЗОБРАЖЕННЯ

 СИСТЕМА ПЕРСОНАЖІВ ПОВІСТІ АНТОНА САНЧЕНКА
«ЛЕВАНТІЙСЬКІ КАНІКУЛИ» ТА СПЕЦИФІКА ЇХ ЗОБРАЖЕННЯ

 Столяр Ганна Сергіївна

Бердянський державний педагогічний університет

Науковий керівник: Новик Ольга Петрівна, д. філол. н., професор

Бердянський державний педагогічний університет

 Аннотация. В статье проанализировано развитие характеров главных героев повести Антона Санченка «Левантийские каникулы» во время их летнего путешествия на судне; выделены стереотипные представления о внешности и характере моряков и проанализированы индивидуальные характеры членов экипажа. Автор изображает героев в духе марктвеновских традиций, поэтому на их пути часто встречаются опасные приключения.

Ключевые слова: образ, приключения, Антон Санченко, мариністика.

Annotation. The article analyzes the development of the characters of the main heroes of A. Sanchenko's story «Levantine Holidays» during their summer voyage on a ship; highlighted stereotypical ideas about the appearance and character of sailors and analyzed the individual characters of the crew members. The author portrays the heroes in the spirit of Markven's traditions, so dangerous adventures are often encountered on their way.

Keywords: image, adventure, Anton Sanchenko, morinistics.

 Актуальність. Сучасна дитяча література має велику жанрово-стильову палітру, проте, на жаль, дослідники приділяють мало уваги дослідженню творів дитячої тематики. Твори сучасної літератури для дітей активно  поповнюються новими цікавими жанрами. Таким є зокрема пригодницький жанр з елементами мариністики. Наразі в українському літературознавстві немає дослідження системи персонажів повісті Антона Санченка «Левантійські канікули», тож вибір теми дослідження є на часі.

Постановка проблеми. Образна система повісті цікава та різноманітна. Головними героями повісті є звичайні підлітки, тому їх цікавлять небезпечні пригоди та дослідження життя моряків. Хлопці мають протилежні характери. Якщо Денис – бешкетник та хуліган, то Сергій – спокійний та врівноважений хлопець, проте їх ворожі стосунки змінюються  на дружні саме під час пригоди на судні. Допомагають хлопцям у подорожі члени екіпажу, які також розкривають свої характери, іноді протилежні тим, якими уявляли собі хлопці моряків, тому аналіз системи персонажів допоможе дослідити життя моряків та процес «оморячення» хлопців та зміна  їхніх характерів впродовж пригод.

Метою дослідження є аналіз системи персонажів повісті Антона Санченка «Левантійські канікули».

Досягнення мети зумовлює реалізацію таких завдань:

-          проаналізувати систему персонажів повісті А. Санченка «Левантійські канікули»;

-          порівняти характери головних героїв повісті;

-          виокремити та проаналізувати стереотипні уявлення про моряків.

Виклад основного матеріалу. Головними героями повісті є два восьмикласники – Денис Мамут та Сергій Ватаманюк. Юні бешкетники зображуються у дусі марктвенівських традицій пригодницького жанру.

Денис Мамут – учень восьмого класу. На початку повісті він постає перед нами як бешкетник та хуліган, який любить давати прізвиська та битися на перерві. Денису подобається однокласниця Свєта Заболоцька, але він воліє не говорити про це нікому. Коли новий учень Сергій Ватаманюк говорить, що його батько капітан, то Дениса дратує те, що Сергій хвалиться та не вірить йому. Він як детектив стежить за «капітаном Ватаманюком» і з’ясовує, що він несправжній. У Херсоні Денис також проявив свої здібності детектива. Він зміг знайти Сергія навіть у великому місті. Стежачи за Бізнесменом Альбертовичем, Денис також виявляє вміння юного детектива, що говорить про те, що він зацікавлений в багатьох речах. Дениса виховує тільки мама. Можливо цим пояснюється його велике зацікавлення та захоплення капітаном Ватаманюком. На кораблі Денис із заохоченням виконує усі доручення наставників, допомагає їм (наприклад, під час перегляду футболу тримав антену, за що в нього закріпилося прізвисько Асистент) , йому завжди цікаво слухати морські історії (про це свідчить записничок, який Денис веде протягом усієї мандрівки). Про життя Дениса на кораблі автор пише більше, ніж про Сергієве. Можливо через те, що Денис взагалі не знайом з морським життям і буде більше сприйнятий читачем, ніж Сергій, у якого батько капітан судна. За кордоном, коли герої натрапляють на різноманітні пригоди, Денис не губиться, а шукає вихід із ситуації. Наприклад, під час оголошення навчальної пожежної тривоги, Денис знав як та чим гасити вогонь. Денис дуже розумний, має багато знань з географії, читає книжки (під час рейсу особливо морську літературу) про що не раз наголошується в повісті, дуже швидко схоплює усю нову інформацію, якої вчать моряки.

Сергій Ватаманюк ще один головний герой повісті. Новий учень у класі не сподобався Денису і одразу за Сергієм закріпилося прізвисько «Ватман». Сергіїв батько капітан судна, про що Сергій завжди любить говорити та хвалитися цим. Через це хлопці постійно сваряться та б′ються. Згодом хлопці миряться та разом їдуть у справжню подорож кораблем. Сергій не так бешкетує як Денис, він спокійний та поміркований, але іноді також вдається до несподіваних вчинків. Наприклад, побігти у невідомому напрямку у Херсоні, щоб забрати Меггі; підібрав в магазині з підлоги годинник через який у хлопців згодом були проблеми з поліцією. Сергій також практикується у наставників, і з Денисом шукає пригоди в різних закордонних містах.

Головних героїв автор наділив тими якостями, які простежуються у підлітків як минулого, так і 21 століття, тому ця повість розрахована звичайно на юного читача.

В одній каюті з Денисом та Сергієм жив практикант електромеханіка Богданчик. Він радо зустрів своїх співмешканців та провів екскурсію каютою. Богданчик разом з героями виконує господарську роботу на судні та чергує на вахті. Він вживає багато моряцьких жаргонізми, навіть коли це недоречно: «Завалюй, піхото!» [15, с. 41]; «Люмітер не віддраюйте, фуричить кондей» [15, с. 43]. Богданчик вірить у морські прикмети і вчить цим прикметам Дениса та Сергія: «Це зараз прогноз хороший, бо ви ще не пошкрябали нігтями щоглу, примовляючи при цьому : «Подму-повію, зроблю неділю». Перевірена прикмета» [15, с. 211]. Практикант Богданчик єдиний, хто більш-менш близький за віком до хлопців, тому став їхнім приятелем.

А. Санченко у своїй повісті часто вдається до спростування стереотипів про морських капітанів та взагалі про людей, які займаються мореплавством. Наприклад, зовнішність «капітана Ватаманюка» – швейцара  дяді  Колі із ресторану «Бригантина» – стереотипне уявлення про капітанів корабля : «По-перше, вдягнений він був по повній морській формі […]. Для тих, хто міг засумніватися, чи відповідає форма змісту, капітан Ватаманюк носив шотландську борідку […]. Крім того, на лівій руці в капітана красувалося старомодне синє порохове татуювання чайки, з кишені кітеля визирала капітанська люлька, на шиї висів на ремінці бінокль, а з-під пахви стирчав дерев′яний корабельний штурвал» [15, с. 14-15]. Натомість справжній капітан Ватаманюк нічим не відрізняється від людини будь-якої професії : «А на вигляд і не подумаєш – дядечко собі й дядечко, ні тобі бороди, ні папуги на плечі» [15, с. 22]. Борис Павлович Ватаманюк батько Сергія. Він залюбки погоджується взяти на свій корабель хлопців. На кораблі він суворий, любить дисципліну, останнє слово під час прийняття рішень завжди за ним, навіть коли хлопці з боцманом та кухарем завинили  у Херсоні та в Ереглі, капітан покарав їх усіх. Але коли всі дотримуються дисципліни, капітан добрий та привітний. На початку подорожі капітан проводить хлопцям початковий інструктаж та впродовж твору дає різноманітні поради та допомагає хлопцям «оморячитися».

Боцман Каримов також постає перед хлопцями не таким, яким вони його уявляли: «…парубок років двадцяти п’яти, у дитячій панамці з «жовтим каченям», у темних окулярах «під термінатора», у картатій ковбойській сорочці з відірваними рукавами, у шортах замість кльошів, у якихось сандалях на босу ногу, з касетним плеєром на поясі та навушниками таблетками у вухах» [15, с. 51]. Боцман активно залучає Дениса та Сергія до будь-якої роботи на кораблі, бо, на його думку, моряки не повинні сидіти  у каюті чи кают-компанії перед телевізором, тому дає їм завдання фарбувати фальштруби.

Наступним наставником Дениса та Сергія був кухар Сашко. Він також має зовнішність взагалі, на думку хлопців,  не притаманну його професії : «Шкіперська борідка, кольорова хустинка на шиї, татуювання з якорем на зворотному боці долоні. І стрункий – аж худий, через живіт спину чухає. Що теж не відповідало стереотипам про пузатих кухарчуків» [15, с. 109]. Хлопцям Сашко більше нагадував боцмана, ніж кухаря. Він був наставником хлопців під час їх стажування на кухні. Сашко дуже балакучий, але розповідає ті історії, які дійсно подобаються хлопцям. Разом з хлопцями мав пригоди в Ереглі, але коли його довелося вести з кафе під руки, бо той не міг самостійно йти, тоді в нього відібрали право навчати хлопців та оштрафували, але його це ніяк не засмутило, і продовжив виконувати свою основну роботу.

Під час закупівлі цибулі в Ереглі до героїв приєдналися два пасажири – росіянин бізнесмен Альбертович та його турецький компаньйон містер Алі. «Огрядний, пузатий, високий Бізнесмен Альбертович з рудою щіткою вусів і незмінною барсеткою в руках і невеличкий, чорнявий, безвусий, гладко виголений турецький його «брателло», як називав його товариш по експортно-імпортних бізнесових оборудках» [15, с. 139]. Зовнішність героїв вже дає зрозуміти, що Альбертович має зверхність над своїм компаньйоном, але автор іронічно змальовує його спілкування з містером Алі російською мовою, яку той не розумів, але Альбертович не зрозумів, що на березі вони спілкувалися за допомогою перекладача, і тому вважав, що «весь світ знає російську, лише придурюється, щоб зручніше було торгуватися» [15, с. 141]. Під час навчальної тривоги Альбертович вихопив з рук містера Алі рятувальний жилет і найпершим опинився у рятувальній шлюпці. Це говорить про його байдужість до долі інших та фанатичний страх за своє життя. Але автор змальовує його так, щоб читачу він здавався смішним та кумедним.

Містер Алі, на відміну від свого ділового партнера, був спокійніший, але дуже боязким. Це виявляється в його зовнішності та реакції на собаку : «Дрібненький містер Алі прожогом ховався за широку спину партнера по бізнесу…» [15, с. 141]. Наляканий  вчинком Альбертовича з жилетом, містер Алі нарешті наважився порвати з ним ділові стосунки через таке поводження. Він полетів з Азова літаком, вочевидь остаточно посварившись з компаньйоном.

Одним з видів стажування для хлопців  було стажування в радиста Галушки, якого називали Кренкелем на честь легендарного радиста-полярника. Радист Галушка докладно пояснював хлопцям як приймаються усі види повідомлень, розшифровував абетку Морзе, розповідав історії про радиста Кренкеля та також був наставником хлопців.

Наступним наставником Дениса та Сергія був старпом Анатолійович. Він, як і інші робітники, дав хлопцям багато знань, зокрема пов′язаних із штурманством та картографуванням. Йому дуже подобається його робота, і будь-яка посада на кораблі його влаштовує: «Море те ж саме. Пароплав той же. Обов’язки і відповідальність просто різні» [15, с. 268].

Інші члени екіпажу змальовуються не так яскраво, але без них неможлива морська подорож. Це другий помічник капітана, третій помічник Євген Олексійович, електромеханік Дмитрович, стармех Сергій Віталійович Хоменко та лоцман Олексій Петрович.

Висновки. Герої повісті зображуються в дусі марктвенівських традицій. Головні герої – юні шукачі пригод, які іноді потрапляють в небезпечні пригоди, в них завжди є наставник, який піклується про них та вчить багатьом морським секретам. Герої повертаються додому не тільки з чудовими спогадами, а також із багажем знань та вмінь.

Література

1.            Санченко А. Левантійські канікули. К. : Темпора, 2014. 312 с.