«Твоїх важких і певних кроків Лишився незатертий слід»
(перекладацький портрет М. Зерова)
Приазовський державний технічний університет
Ключевые
слова:
оригинальный текст, украинский перевод,
русский
язык, метод.
Summary:
The article investigates the creative method of Nikolay Zerov, master of
translation in Ukrainian literature. His creative heritage covers poetic
translations from different literatures, including from Russian. The
sketch of creative directions and principles is determined by facilities
of Ukrainian for practice of translation.
Keywords:
original text, ukrainian translation, language Russian, method.
Постановка проблеми.
Як перекладач творів російських письменників, Микола Зеров залишається й сьогодні маловідомим, і ця сторінка його
творчості становить зацікавлення для дослідників його перекладацького
доробку. Саме така постановка проблеми зумовлює
мету й
завдання пропонованої розвідки:
визначення основних напрямків, принципів та методів перекладацької
лабораторії М. Зерова.
Творчість Миколи Зерова (1890 – 1941), одного з видатних майстрів перекладу
в українській літературі, завжди перебувала в полі уваги теоретиків і
практиків перекладу. Миколу Зерова заслужено називають патроном українського
перекладу. У 1920 році молодий юнак блискуче переклав оду Горація «До
Левконої». Майбутнє юнака здавалося чітко визначеним: його, без сумніву,
чекала блискуча професорська кар’єра. Та вже за кілька років ніхто не
наважився б зробити прогноз на найближчі дні. Революція і громадянська війна
встановили свої закони, своє літочислення. Після університету вже 1923
М.Зеров року – професор Київського університету, який об’єднав під своїм
дахом усю філологічну еліту, так звану школу неокласиків. «Неокласичним
генералом» називав Миколу Зерова його друг Михайло Драй-Хмара. Коли
М. Зерова засудили до відбування покарання у селищі Сандормах, то із
собою він узяв томик «Енеїди» Вергілія для перекладу українською мовою. На
запитання «Для чого і для кого перекладати?» – «Щоб не загубити зв’язків з
минулим і для відчуття єдності особи», – відповідав 46-річний професор.
Перекладав Микола Зеров з білоруської, польської, італійської, французької
мов, найбільше – з латини. Він переклав Горація, Вергілія, Лукреція, Овідія,
Катулу, Ювенала, Намаціана. Проте були в його творчому доробку й переклади з
російської мови. З російської літератури Микола Зеров переклав твори
Олександра Пушкіна, Михайла Лєрмонтова, Валерія Брюсова, Івана Буніна,
Миколи Гоголя й Антона Чехова. Зокрема, Зеров переклав українською мовою
російську повість Пантелеймона Куліша «Огненний змій». З української на
російську Микола Зеров переклав вірші Лесі Українки «Сфінкс» і «Забута
тінь». Згодом ці твори увійшли до «Антології української поезії» 1924 року.
Попри те, що батько митця був росіянином і в сім'ї в ужитку була російська
мова, майбутній письменник змалку пройнявся українством, був залюблений в
українську мову, пісні, мудрість народну.
Микола Зеров досконало володів не тільки українською, на яку перекладав,
але й так само він володів вихідною мовою, що дозволяло йому знаходити точні
адекватні відповідники зі зберіганням смислової єдності та системи образів,
відомих українському читачеві. У формальному та стилістичному оформленні
перекладач максимально наближував свої тексти до оригіналу, зберігав головні
виражальні засоби, які в сукупності характеризують літературний метод автора
оригінального тексту.
Теоретичні погляди Миколи Зерова на переклад формувалися протягом його
власної перекладацької практики, а також завдяки аналізу праць інших
перекладачів художнього тексту. Зеров дуже прискіпливо ставився до чистоти
володіння мовою. Саме тому він несхвально відгукувався про «пізнього»
Куліша, закидаючи останньому невмотивоване використання русизмів:
іскуство, жизнь, житейський, преображатися, факел, незмінний,
баснословний
чуство тощо [2, с. 284].
Методологічна концепція Миколи Зерова доволі проста: кращий той перекладач,
який зміг подолати народно-поетичний стиль у своїх перекладах. Саме ця
настанова «слугувала остаточному зняттю принизливої налички «літератури для
хатнього вжитку та утвердженню натомість української як самостійної
європейської літератури». Тарас Шмігер у монографії «Історія українського перекладознавства ХХ
сторіччя» зазначав, що «вивчаючи погляди М. К. Зерова на історію
перекладу, зокрема розвиток української перекладної літератури ХІХ ст.
та характеристику її
найвизначніших представників, а також його погляди на техніку перекладу,
можна відтворити цілісну концепцію історії перекладу. […] його теоретична
позиція та перекладацька діяльність вплинули на зростання вагомості
перекладу в українському суспільстві» [3, с. 72]. Взагалі творчий метод Зерова щодо поетичного перекладу полягав у принципі
«точної неточності». Наслідуючи своїх попередників у сфері перекладу –
Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Лесю Українку – М. Зеров стояв на
тих засадах, що шедеври «світової літератури мають підкоритися й
українському слову» [1].
Як перекладач російських поетів Микола Зеров сьогодні залишається ще й досі
маловідомим і малодослідженим. 1925 року київські неокласики Микола Зеров,
Максим Рильський і Павло Филипович переклали й надрукували окремим виданням
«книжку вибраних віршів дуже модного тоді Валерія Брюсова» [3, с.72]. Кожний
переклав десь по 15-17 творів. Особливості творчих методів Миколи
Зерова яскраво відбились у
перекладі «Наполеона» Брюсова:
Да, на дороге поколений, / На пыли расточенных лет / Твоих шагов, твоих
движений / Остался неизменный след. – Так, на шляху племен і років, / На
попелі зотлілих літ / Твоїх важких і певних кроків / Лишився незатертий
слід.
Двома роками пізніше було здійснено ще один спільний проект неокласиків –
перше видання «Вибраних творів» Олександра Пушкіна, де було представлено
українські переклади російського поета. Серед творів поета Зеров обирає для
перекладів такі твори як «Я пам’ятник себе воздвиг нерукотворный…», «Во
голубине сибирских руд…», оду «К вельможе», сонет «Поэту», елегічні дистихи. Переклади творів О. Пушкіна спонукали М. Зерова послідовно
варіювати й переробляти запозичені теми, як-от у сонеті «Поэту»:
Услышишь суд глупца и смех толпы холодной, / Но ты останься тверд,
спокоен и угрюм. – Почуєш блазня суд і черні дикий глум, / Але байдуже
стрінь той вихор і негоду. Для більшості перекладів Миколи Зерова характерною є прискіплива увага до
стилю оригінального тексту. З Пушкіна Зеров переклав не тільки ряд віршів,
але й повість «Постріл», драму «Борис Годунов». Інколи окремі риси його
перекладів не мають відповідників у оригінальному тексті, але вони
виявляються притаманними іншим творам того ж автора.
1929 року видавництво «Книгоспілка» починає друк тритомника «Вибраних
творів» Антона Чехова, який так і не побачив світ у повному обсязі, бо
вийшло тільки два томи: 1930 року за редакцією В. Іванушкіна та
М. Рильського. У другому томі творів Чехова, що складався з оповідань,
узяв участь Микола Зеров як перекладач. З Чехова Зеров перекладав
психологічний етюд «Красуні», новелу «Шампанське» й невелику повість «Чорний
чернець». У своїх перекладах Зеров особливу увагу приділяв відтворенню
ритмомелодики твору. Перекладав Зеров і твори Миколи Гоголя: «Іван Федорович
Шпонка та його тітонька», «Портрет», «Вечори на хуторі біля Диканьки».
Взагалі 1929 рік був плідним на друк російських авторів у перекладах Миколи
Зерова: у Харкові вийшло друком оповідання «Іван Федорович Шпонка та їхня
тітонька», яке вже після розстрілу перекладача вийшло в «Держлітвидаві УСРР»
1936 року під назвою «Іван Федорович Шпонка та його тітонька» без імені
самого перекладача; у харківському видавництві «Книгоспілка» з'явилися «Вибрані твори» Миколи Лєскова в перекладі Степана Васильченка й
Михайла Зерова; у київському видавництві «Сяйво» з’явилась друком російськомовна повість із народних переказів «Огняний змій»
Пантелеймона Куліша в перекладі Миколи Зерова. Перекладаючи Чехова, Микола
Зеров оперував засобами сучасної йому української мови. А от при перекладі
М. Гоголя перед ним виникало особливе і дуже специфічне завдання: перекладач
має зберегти свіжість і яскравість гоголівських мовних фарб, а з іншого боку
– не допустити модернізації його стилю.
Для перекладу М. Лермонтова українською Микола Зеров обрав вірші «Пророк», «1-е января»,
поему «Демон» тощо. Поетичні переклади Миколи Зерова неодноразово
передруковувались. На жаль, деякі переклади прози та драматургії є сьогодні
малодоступними у друкованих виданнях початку 30-х років.
Після остаточного звільнення з Київського університету в 1934 році, Микола
Зеров виїздить до Москви. За короткий час коло московських перекладачів та
критиків визнає його як проникливого стиліста і майстра російського вірша.
Вже будучи засудженим до 10 років ув’язнення на Соловках, Микола Зеров знову
повертається до перекладів Пушкіна. Після римської літератури, яку, між
іншим Зеров майстерно перекладав ще й російською, власне сама російська
література була другим великим
полем його зацікавлення.
Отже, уся перекладацька спадщина Миколи Зерова – багата скарбниця досвіду
високого мистецтва перекладу, якому він присвятив своє життя.
Література
1.
Брюховецький В. С. Микола Зеров: Літ.-критич. нарис. Київ: Рад. письменник, 1990. 309 с. URL :http://litmisto.org.ua/?p=3620
2.
Зеров М. Від Куліша до Винниченка.
Твори в двох томах. Київ : Дніпро, 1990. Т. 2: Історико-літературні та літературознавчі праці. С.
246–491.
3.
Шмігер Тарас. Історія українського перекладознавства ХХ сторіччя. Київ:
Смолоскип, 2009. 342с.
Немає коментарів:
Дописати коментар