Радченко Анастасія Сергіївна КОНСТРУКТИ ФЕМІННОСТІ У ПОЕЗІЇ ОЛЕНИ ТЕЛІГИ

 

Конструкти фемінності у поезії Олени Теліги

Радченко Анастасія Сергіївна

Запорізький національний університет

Науковий керівник: Курилова Юлія Романівна, к. філол. н., доцент

Запорізький національний університет

Аннотация: В статье проанализированы параметры женской идентичности, особенности их воплощения, актуализирован контекст гендерных исследований.

Summary: The parameters of female identity, the peculiarities of their implementation are analyzed, the context of gender studies is on foreground.

Ключевые слова: ґендер, образ, ідентичність, фемінність.

 Завдяки гендерним студіям у сучасному літературознавстві виникає можливість більш детально, глибоко, багатоаспектно досліджувати жіночу літературну традицію, яка виразно виокремилася на початку ХХ століття в контексті «празької школи» і була представлена творчістю Наталі Лівицької-Холодної, Олени Теліги, Оксани Лятуринської, Галі Мазуренко.

Поетична спадщина О. Теліги невелика. Вона нараховує близько 38 ліричних творів, але досить змістовних як у плані пошуку власної ідентичності, так і в поетиці жіночості, у культивуванні власної творчої особливості, яку літературознавці маркували як «пасіонарність любовної лірики»  [2, с. 274]. Деякі дослідники намагалися порівняти життєвий шлях поетеси з життям Алли Горської (цю спробу зробив Євген Сверстюк), у творчості Олени Теліги знаходили відлуння Лесі Українки (Д. Донцов, Є. Маланюк).

Олену Телігу добре знав і цінував Євген Маланюк, захоплено писав про неї: «Вона вся, як істота, була якимось протестом проти сірості, проти безбарвності, нудоти життя, яку роблять партачі не лише наші, а й світові. Це була людина, яка хотіла радості, хотіла барвистості, повноти, і ще радості, і ще радості з усім королівським значенням цього слова» [1, с. 55]. Сучасники згадують про її зовнішню чарівність, інтелігентність, вміння слухати і захоплюватися співбесідником, а головне – життєвий оптимізм, енергійність, романтичне світосприйняття, в якому є місце героїці і подвигу.

За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної власної книжки, всі вони вийшли посмертно («Душа на сторожі» (1946), «Прапори духа» (1947), «На чужині» (1947), збірник «Олена Теліга» (1977); більша частина її віршів загубилася), але не дивлячись на це, її творчість продовжує приваблювати не лише прихильниць феміністського літературного критицизму, але й літературознавців-традиціоналістів, взагалі оцінювачів високого українського слова, самобутнього жіночого письма.

Олена Теліга у своїй публіцистичній творчості (раніше згадувалися статті «Сліпа вулиця», «Партачі життя», «Прапори духу», «Сила через радість», «Якими нас прагнете?»), в епістолярній спадщині (листуючись з Наталею Лівицькою-Холодною, Олегом Ольжичем, Дмитром Донцовим, та іншими) демонструє власні пошуки нового ідеалу жіночої особистості. Цей мотив є домінантним і в поетичному доробку авторки.

Цікавим є той факт, що Наталя Лівицька-Холодна в своїй збірці «Вогонь і попіл» полемізувала з Євгеном Маланюком з приводу жіночої природи, сенсу жіночого кохання. В полеміку з «великим пражанином» вступає й Олена Теліга, намагаючись довести своєю публіцистикою і віршами, що в сучасній дійсності формується новий тип жінки – не вампа, і не рабині, а подруги-дружини, подруги-коханої, рівної чоловіку-лицарю, чоловіку-воїну:

Та завтра, коли простори

Проріже перша сурма –

В задимлений, чорний морок

Зберу я тебе сама.

Не візьмеш плачу з собою –

Я плакати буду пізніш!

Тобі ж подарую зброю:

Цілунок гострий, як ніж.

Щоб мав ти в залізнім свисті

Для крику і для мовчань –

Уста рішучі, мов вистріл,

Тверді, як лезо меча [3, с. 89].

Це уривок з вірша Олени Теліги «Вечірня пісня», в якому поетеса реконструює традиційні українські войовничі пісні, пісні-плачі, де жінка виряджала чоловіка на війну, і вкладає інший зміст: вона не зупиняє чоловіка, не тримає його, а, навпаки, допомагає у зборах. Фемінний дискурс деконструюється, моделюючи інший жіночий характер, якому теж, як і чоловіку-герою, властивий бойовий дух, сміливість, готовність захищати Батьківщину. Як ми бачимо, лірична героїня поетеси сильна духом, мужня. Коли потрібно, вона може бути ніжною і м’якою, саме такими епітетами поетеса намагається передати відношення люблячої жінки до чоловіка:

А я поцілунком теплим

М’яким, мов дитячий сміх,

Згашу полум’яне пекло

В очах і думках твоїх [3, с. 89].

Контрастне зображення настроїв жіночого «я» свідчить про неоднозначність жіночої особистості, про її жіночу мудрість, вміння підлаштуватись під ситуацію. В аналізованому вірші суворі ритми пом’якшуються жіночими інтонаціями; поезія думки  «розбавляється» поезією емоції. У вірші, не дивлячись на очікування серйозної, межової ситуації (збори на війну), домінують оптимістичні інтонації, оскільки репрезентується усвідомлення героїнею свого призначення – бути помічницею чоловіка-воїна. Уже у цьому вірші представлено новий тип жіночої особистості – цілісної, внутрішньо дисциплінованої натури, яка характеризується романтичним світосприйняттям. Уже в цьому вірші спостерігаємо зародження особливості – феномену любовної лірики Олени Теліги, відмінність її від інтимної лірики Наталі Лівицької-Холодної – це раціональність почуттів, поєднання особистісного і національного, власного щастя і громадянського обов’язку.

Вірш «Вечірня пісня» відносять до шедеврів вітчизняної класики, в якому гармонійно поєднуються любовні і громадянські мотиви. Критик В. Державин з цього приводу писав: «Ніщо не свідчить так виразно, як саме оця поезія, про безмежні творчі сили, які велика поетка ще таїла в собі, і які вона саможертовно зофірувала, разом з життям, своїй нації тим ставши навіки українською національною героїнею» [цит. за 2, с. 63].

Не дивлячись на те, що ідеальна жінка, на думку поетеси, це жінка внутрішньо зібрана, цілісна натура, яка переймається бойовими настроями коханого, вона не аскетка, не «чоловік» у спідниці, навпаки, – їй властиві і ніжність, і м’якість, і вміння створити домашній затишок, вміння бути надійним «тилом» для свого мужчини. Аналізований вірш побудовано на контрасті: спочатку образна система згаданої поезії включає тілесні образи, ніжні пестощі, які лірична героїня пропонує своєму коханому: «ненависть свою і гнів зложи на мої коліна», «срібло свого полину мені поклади до ніг», «щоб ти, найміцніший, сперся, Спочив на моїх устах», а потім уже в другій частині спостерігаємо художні образи порівнянь, у символічному плані яких вжита семантика зброї: «цілунок, гострий, як ніж», «уста рішучі, мов вистріл, тверді, як лезо меча». Такі художньо-поетичні засоби дозволяють змоделювати інші конструкти нової жіночості: твердість, рішучість, непохитність переконань.

Спостерігаємо у ліричних віршах Олени Теліги моделювання нової жіночості, невід’ємною рисою якої стає героїзм як найвища чеснота не тільки чоловіка, але й жінки; героїзм як взірець людської гідності, як визначальний орієнтир життя:

Бо ми лише жінки. У нас душа

Криниця,

З якої ви п’єте: змагайся і кріпись.

***

Ми ж, радістю життя вас напоївши

вщерть –

Без металевих слів і без зітхань

даремних

По ваших же слідах підемо хоч на

смерть! [3, с. 102].

Рядки цієї поезії із промовистою назвою «Мужчинам» характеризуються духовною напруженістю, романтикою, оптимістичним, бадьорим світосприйняттям. Лірична героїня поетеси відкрита життю в усій його бурхливості, різноманітності, складності. Вона усвідомлює своє призначення – бути поряд з чоловіком, йти за ним не як рабиня, а як подруга життя, рівноправна дружина.

Зображення жіночої тілесності, еротичності в ліричному доробку поетеси розкривається через захоплення життям, що відкрито проголошується:

Топчуть ноги радісно і струнко

Сонні трави на вузькій межі.

В день такий віддатись поцілункам!

В день такий цілим натхненням жить! [3, с. 56].

У цьому вірші під назвою «Літо»  спостерігаємо шал почуття і шляхетної, витонченої еротики. Поетеса романтичне світосприйняття вкладає в романтизацію кохання, чуттєвості, які передаються за допомогою відповідних метафоричних епітетів, порівнянь: «сонні трави», «схвильоване колосся», «п’яним сонцем тіло налилося, тане й гнеться в ньому, мов свіча», «в сотах мозку золотом прозорим мед думок розтоплених лежить». У першому рядку вірша метафора зливається з метонімією: «топчуть ноги радісно і струнко сонні трави на вузькій межі». У цьому вірші поетесі вдається змалювати повінь почуттів, сп’яніння від кохання, яке наповнює душу й тіло щастям, допомагає відчути радість життя.

Композиційна стрункість поезій Олени Теліги, їхня яскрава, образна метафоричність, контрастність, надемоційність, що втілена в художньо-забарвлених синтаксичних конструкціях – всі ці художні засоби породжували ту поетику жіночності, яка так гостро і відкрито вражала критиків-чоловіків, сучасників Олени Теліги, а сучасними літературознавцями була проінтерпретована як специфіка її «жіночого письма».

Література

1.       Маланюк Є. Пам’яті Олени Теліги / Теліга О. Вибрані твори / О. Теліга. Київ : Смолоскип, 2006. С. 289–291.

2.       Слабошпицький М. 25 українських поетів на вигнанні. Київ : Видавництво «Ярославів Вал», 2012. 277 с.

3.       Теліга О. Збірник / Олена Теліга. Детройт–Нью Йорк–Париж, 1997. 473 с.